Автор · 2 творів
Чингіз Айтматов народився 12 грудня 1928 року в селі Шекер у Талаській долині Киргизстану. Батько, Торекул Айтматов, був одним із перших киргизьких комуністів і партійним працівником, мати, Нагіма, — татаркою за походженням. Частину дитинства він прожив у Москві, де навчався батько. У 1937-му батька заарештували як «ворога народу», а 1938-го розстріляли. Родина повернулася до села; у воєнні роки чотирнадцятирічний хлопець працював секретарем у сільраді.
У 1946 році він почав вивчати ветеринарію, 1953-го закінчив сільськогосподарський інститут у Фрунзе й певний час працював зоотехніком. Перші оповідання вийшли 1952 року. Протягом 1956–1958 років навчався в Літературному інституті імені Горького в Москві; «Джаміля», що народилася в ті роки, миттю зробила йому ім'я. Від 1959-го він був кореспондентом «Правди» в Киргизії.
1963 року книжка, що зібрала його повісті гір і степу, принесла йому Ленінську премію; того ж року вийшло «Материнське поле». У «Білому пароплаві» (1970) визріла оповідь, де легенда й дійсність сплетені воєдино. У романі «І понад вік триває день» (1980) він пов'язав легенду про манкурта, раба зі стертою пам'яттю, із безпам'ятством власної доби. Наприкінці вісімдесятих став одним із радників Горбачова, згодом послом у Люксембурзі та Брюсселі.
Писав киргизькою і російською, часто перекладаючи себе сам. Легенди, голосіння та звірині історії усної традиції він увів у сучасний роман, обернувши звичайне степове життя на загальне питання сумління. Помер 10 червня 2008 року в Нюрнберзі. Похований на цвинтарі Ата-Бейіт, до створення якого сам доклався і де лежать останки його батька.
Айтматов почав писати в роки післясталінської «відлиги», коли цензура послабшала й про заслання та чистки вперше можна було говорити вголос. За те, що він увів у форми соціалістичного реалізму киргизьке усне переказування, легенду й міф, його і хвалили, і докоряли. Суперечка про розчинення національних культур у радянському тиглі, тривога за втрату природи й пам'яті, а далі простір розрахунку з минулим, відкритий гласністю, — ось головні напруги навколо його книжок. Киргиз, що писав російською, він належав одразу до двох літератур.
