Автор · 1 творів
Джон Рональд Руел Толкін народився 3 січня 1892 року в Блумфонтейні, у Південній Африці. Коли 1895 року мати з двома синами повернулася до Англії, батько Артур, керівник банку, залишився там і наступного року помер. Дитинство минуло в сільській околиці Бірмінгема. Мати, Мейбл, 1900 року перейшла в католицтво; після її смерті від діабету 1904 року опікуном братів став отець Френсіс Морґан. У шкільні роки його по-справжньому заполонили давні мови та вигадані ним самим абетки.
В оксфордському Ексетер-коледжі він перейшов від класичної філології до англійської мови й 1915 року здобув диплом із відзнакою. 1916 року одружився з Едіт Бретт і того ж року офіцером вирушив на Сомму. Гарячка, підхоплена в окопах, повернула його до Англії; у місяці одужання він почав «Книгу загублених оповідей», з якої згодом виріс «Сильмариліон».
Після війни він працював над Оксфордським словником англійської мови, викладав у Лідсі, а 1925 року повернувся до Оксфорда професором англосаксонської мови. Його лекція про «Беовульфа» 1936 року відкрила шлях до читання епосу як літератури. «Гобіт», що виріс із казки, яку він розповідав дітям, вийшов 1937 року; коли попросили продовження, почалася праця на понад десять років, і в 1954-1955 роках «Володар перснів» побачив світ у трьох томах.
Толкін спершу створював мови, а потім народи, які ними говоритимуть; світ, про який він писав, мав власну карту, власний календар, власну поезію. Поважна манера, сперта на мову епосу, довго тримала критиків на відстані, а читачі передавали книжку з рук у руки. Едіт померла 1971 року; Толкін відійшов 2 вересня 1973 року в Борнмуті й похований в Оксфорді поруч із дружиною. Незавершений «Сильмариліон» упорядкував і видав 1977 року його син Крістофер.
Толкін писав у тіні двох світових воєн, у роки, коли літературою правив модернізм. Поки мірою вважалися формальні досліди Джойса та Вулф, розколота свідомість і міська задуха, він звернувся до сільської Англії, яку стирала промисловість, і до середньовічної епічної традиції. Коли «Володар перснів» вийшов у 1950-х, критики відкинули його як літературу втечі; суперечка про те, чи можна серйозно ставитися до фантастики, тривала роками. У столітті тоталітарних режимів і тотальної війни він незмінно опирався алегоричному прочитанню своєї книжки.
