Федір Достоєвський

Федір Михайлович Достоєвський народився 1821 року в Москві, у службовому помешканні Маріїнської лікарні для вбогих, де його батько служив лікарем. Він ріс серед семи дітей, у домі, де панувала суворість. Мати померла від сухот 1837 року; наступного року він вступив до Головного інженерного училища в Петербурзі. Батько помер 1839 року. Достоєвський закінчив училище, та невдовзі полишив службу, вирішивши жити з пера.

Першою його друкованою працею став переклад «Ежені Гранде» Бальзака. «Бідні люди», що вийшли 1846 року, здобули похвалу критика Бєлінського й одразу зробили йому ім'я. Злет тривав недовго: 1849 року його заарештували за участь у гуртку Петрашевського, де читали заборонені тексти. У грудні його вивели на площу на розстріл; страту спинили останньої миті оголошеним указом.

Чотири роки він відбув на каторзі в Омську; тоді ж почалися напади епілепсії. 1859 року повернувся до Петербурга й разом зі старшим братом Михайлом видавав журнали. 1864 року втратив дружину, а за кілька місяців — Михайла; борги та пристрасть до гри переслідували його роками. Щоб устигнути до строку за угодою, він продиктував «Гравця» за двадцять шість днів; стенографістка Анна Сніткіна, яка записувала роман, наступного року стала його дружиною.

У «Злочині і карі», «Ідіоті», «Бісах» і «Братах Карамазових» він випробовував, як далеко думка здатна завести людину, віддаючи суперечку самим героям: і той, хто боронить ідею, і той, хто її руйнує, говорять у романі з однаковою силою. Промова на відкритті пам'ятника Пушкіну в Москві 1880 року викликала широкий відголос. Він помер у Петербурзі 9 лютого 1881 року; за труною йшов величезний натовп.