Автор · 1 творів
Пеямі Сафа народився 2 квітня 1899 року в стамбульському кварталі Гедікпаша. Ім'я йому дав поет Тевфік Фікрет, батьків приятель. Батько, поет кола «Сервет-і Фюнун» Ісмаїл Сафа, помер у Сівасі, куди його заслав уряд Абдул-Гаміда II, — Пеямі було тоді півтора року. Мати, Сервер Бедіа-ханим, ростила двох синів у злиднях. Кістковий туберкульоз, що в дев'ять років уразив праву руку, змусив його провести більшу частину дитинства в лікарняних коридорах; ліцей Вефа, куди він вступив 1910 року, закінчити не вдалося.
Далі він навчався самотужки і сам опанував французьку. У вісімнадцять учителював, у воєнні роки служив у поштовому відомстві. Оповідання, що виходили під спільною назвою «Оповідання століття» в газеті «Йірмінджі Асир», яку він видавав зі старшим братом Ільхамі, здобули йому перших читачів. Згодом перо стало заробітком: він писав у «Терджюман-и Хакікат», «Джумхуріет», «Тан». Із тієї самої потреби народилися популярні романи за підписом Сервер Беді й серія про Джінгьоза Реджаї.
«Дев'ята хірургічна палата» (Dokuzuncu Hariciye Koğuşu), що вийшла 1930 року, обернула біль хворобливого дитинства на прозу і стала переломом. Через рік у «Фатіх-Харбіє» напруга між Сходом і Заходом набула вигляду дівчини, затиснутої між двома стамбульськими кварталами. Гострі полеміки з Назимом Хікметом, з яким колись друкувався поряд, поставили його на ідейний рубіж, якого він тримався до кінця; 1953 року він заснував журнал «Тюрк Дюшюнджесі».
Він писав без перерви сорок три роки. До турецького роману він увів водночас психологічний аналіз, внутрішній монолог і суперечку ідей, а найдалі просунувся в цьому в «Кріслі мадемуазель Норалії» та «Ми самотні». Після смерті сина Мерве, який помер під час військової служби, він так і не оговтався: 15 червня 1961 року відійшов у Стамбулі й був похований в Едірнекапи.
Сафа писав на зламі між падінням імперії та народженням республіки. Він належав до покоління, яке прищепило психологічний аналіз давній, від часів танзимату, суперечці про Схід і Захід: поряд із суспільним романом Халіде Едіб і Якупа Кадрі він повернувся до внутрішнього світу людини. Коли після 1930-х ідеологічні табори затверділи, він тримав спіритуалістичну, консервативну лінію проти матеріалізму й комунізму. У роки зміни абетки та мовної реформи газетна колонка важила не менше за роман.
