Автор · 1 творів
Яшар Кемаль народився 1923 року в селі Хеміте поблизу Османіє й дістав ім'я Кемаль Садик Ґьокчелі. Його курдська родина під час Першої світової війни змушена була покинути Ванський край і осіла на Чукуровській рівнині. Років у три він утратив праве око через нещасний випадок, а в п'ять на його очах у сільській мечеті зарізали батька; після цього потрясіння він заїкався до дванадцяти років.
Навчання урвалося рано. Він наймитував на бавовняних полях, а в Кадірлі писав прохання за неписьменних. Ще підлітком почав збирати голосіння в горах Тавру — 1943 року цей звід вийшов книжкою. У 1950-му його заарештували за звинуваченням у комуністичній пропаганді, а наступного року він перебрався до Стамбула й почав писати репортажі для газети «Джумхурієт», обходячи Анатолію село за селом і здобуваючи широкого читача.
Перша збірка оповідань з'явилася 1952 року, а 1955-го — «İnce Memed». Історія селянина, який пішов у гори від сваволі аги, перекладена майже сорока мовами. У наступних чукуровських романах і в дальших томах про Мемеда він писав ту саму землю й тих самих людей як епос, що дедалі ширшав. Був одним із керівників Робітничої партії Туреччини, не раз ставав перед судом за написане, а в дев'яностих дістав умовний вирок за статтю про курдське питання.
Мову епосу, казки й голосіння він поєднав із соціальним реалізмом, і природа Тавру та Чукурови в нього невіддільна від людської долі. Його висували на Нобелівську премію, він отримав Всесвітню премію Чіно дель Дука та Премію миру німецьких книгарів. Помер у Стамбулі 28 лютого 2015 року.
Кемаль писав разом із поколінням соціальних реалістів, яке вивело село в центр турецької літератури. Країну хитали багатопартійна політика, механізація хліборобства й відплив безземельних селян до міст, а письменники, що вийшли із сільських інститутів, вели суперечку про «сільську літературу». Цензура холодної війни, військові перевороти й процеси над лівими стали спільним досвідом його покоління; пізні роки минули під знаком курдського питання.
