Халіт Зія Ушаклигіль

Він народився 1866 року в стамбульському кварталі Еюп, у купецькій родині, що перебралася з Ушака. Батько, Халіль-ефенді, торгував килимами; матір звали Бехіє-ханим. Після квартальної школи в Мерджані вступив до військової середньої школи у Фатіху. Коли війна 1877-1878 років похитнула родинну справу, 1878 року всі перебралися до Ізміра; там він завершив навчання, потім вивчив французьку в мхітаристській школі, і перед ним відкрився французький роман.

Трохи за двадцять він викладав французьку в Ізмірі й служив в ізмірській філії Османського банку, тоді ж почав писати. 1884 року разом із друзями заснував журнал «Невруз», 1886-го з Тевфіком Невзатом - газету «Хізмет», де з продовженням друкувалися його перші романи. 1893 року перебрався до Стамбула й вступив до тютюнового управління, де залишився на шістнадцять років.

Власний голос він віднайшов, приєднавшись 1896 року до кола «Сервет-і фюнун». У «Синьому і чорному» розповів про юнака, який мріяв стати поетом і побачив, як розсипаються його надії; у «Забороненому коханні» - про пристрасть, що стягується вузлом у будинку над Босфором. 1901 року цензура змусила журнал замовкнути, і гурт розпався. Після конституційної революції він викладав у Дарюльфюнуні, а в 1909-1912 роках був першим секретарем султана Решада. Останні роки минули в Єшількьої, за спогадами; 1937 року самогубство сина Ведата в Тирані зламало його.

Довгою, плетеною фразою і важким словником він приніс турецькому романові небачену доти глибину внутрішнього спостереження, а будував оповідь за мірою західної прози. Наприкінці життя він сам спростив мову власних книжок задля нового читача. Помер у Єшількьої 27 березня 1945 року.