Артур Данто

Артур Коулмен Данто народився 1 січня 1924 року в Анн-Арборі, штат Мічиган, а виріс у Детройті. Його батько, Семюел Бадд Данто, був зубним лікарем; удома трималися стриманого ладу реформістського юдаїзму. Під час Другої світової війни, з 1943 до 1946 року, він служив в армії в Північній Африці та Італії й повернувся з твердим наміром стати художником. В Університеті Вейна в Детройті вивчав мистецтво та історію, а від 1947 року друкував експресіоністські гравюри. Потім подався на філософію до Колумбійського університету; у 1949-1950 роках за стипендією Фулбрайта слухав у Парижі лекції Жана Валя. У 1951-му повернувся до Колумбії вже викладачем. Його дереворити показували в п'ятдесяті в Чиказькому інституті мистецтв і Національній галереї мистецтва, але після персональної виставки 1960 року він перестав займатися мистецтвом. Злам настав 1964 року. У галереї Stable він побачив коробки Brillo Енді Воргола й написав «Світ мистецтва»: річ робить твором не видима властивість, а теорія та історія, що її оточують. Наступного року вийшли «Ніцше» й «Аналітична філософія історії»; Ніцше він прочитав не як розпорошеного афориста, а як послідовного мислителя. Від 1984 до 2009 року він вів мистецьку критику в The Nation, поєднуючи філософську точність із буденним поглядом і не втрачаючи гумору. Думка про «кінець мистецтва», розгорнута в «Перетворенні буденного» та «Після кінця мистецтва», говорила, що єдина лінія поступу замкнулася й почалася множинна доба, у якій мистецтвом може стати будь-що. У 1990 році він отримав премію Національного кола книжкових критиків за критику. Помер від серцевої недостатності в Мангеттені 25 жовтня 2013 року.