Віктор Гюго

Віктор Гюго народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. Батько, Леопольд Гюго, служив офіцером у війську Наполеона, мати, Софі Требюше, трималася твердих роялістських переконань — під одним дахом сходилися два протилежні світи. Через батькові призначення родина невпинно переїжджала, і дитинство завело хлопця аж до Італії та Іспанії. Зрештою він оселився з матір'ю в Парижі, де рано зробив читання своїм прихистком. У двадцять років він видав першу поетичну збірку й того ж року одружився з подругою дитинства Адель Фуше. Передмова до «Кромвеля» 1827 року була відкритим викликом правилам класичного театру й читалася як маніфест молодих романтиків. У 1830-му прем'єра «Ернані» обернулася бійкою в залі; той вечір, відомий як «битва за Ернані», поставив Гюго попереду нового покоління. За рік вийшов «Собор Паризької Богоматері». У 1841 році його обрали до Французької академії, та справжній злам настав 1843-го: донька Леопольдіна потонула на Сені, коли невдовзі після весілля перекинувся човен. Про її смерть Гюго дізнався з газети й роками шукав її слід у своїх віршах. Виступивши проти перевороту Луї-Наполеона 1851 року, він мусив покинути Францію; після Брюсселя почалося довге вигнання на островах Джерсі та Гернсі. Там він написав більшу частину «Знедолених», а «Трудівників моря» присвятив острову. Його мова була широкою й гучною: він увів вуличне слово в поезію, а історію та бідність — у роман і все життя писав проти смертної кари. У 1870 році він повернувся до Франції, у 1876-му став сенатором. Помер у Парижі 22 травня 1885 року; його провели державним похороном і поховали в Пантеоні.