Лев Толстой

Лев Миколайович Толстой народився 1828 року в родовому маєтку Ясна Поляна поблизу Тули, у старому дворянському роді. Матір втратив, не доживши до двох років, батька — у дев'ять; ріс у родичів. У Казанському університеті вчився спершу на східному відділенні, потім на юридичному, але пішов, не здобувши диплома, і повернувся до маєтку. Ясна Поляна залишилася місцем, куди він вертався все життя.

1851 року він вступив до артилерійської бригади і вирушив на Кавказ; військові роки наблизили його до письма. Перша книжка, «Дитинство», вийшла 1852 року в «Современнику» і принесла йому ім'я; за нею з'явилися «Отроцтво» і «Юність». Під час Кримської війни він був в обложеному Севастополі; народжені там «Севастопольські оповідання» привернули увагу поглядом на війну, позбавленим героїчного оздоблення.

1859 року він відкрив у маєтку школу для селянських дітей. 1862 року одружився із Софією Андріївною Берс; у них народилося тринадцятеро дітей. У ці роки написано «Війну і мир», а потім «Анну Кареніну». Пережитий після «Анни Кареніної» злам віри він описав у «Сповіді» й повернувся до вчення, що відкидало власність, церкву і державне насильство. 1901 року Російська православна церква відлучила його.

У пізніх повістях «Смерть Івана Ілліча» та «Хаджі-Мурат» він довів до найбільшої щільності свій прийом: накопичувати подробиці, доки не відкриється внутрішній світ людини. Оповідь, що просочується у свідомість героїв, змінила міру можливого для роману; думка про опір без насильства відлунила й поза межами Росії, дійшовши до Ґанді. Восени 1910 року він таємно пішов з дому, захворів у дорозі й помер на станції Астапово. «Хаджі-Мурат» надрукували вже після його смерті.